Постановка
проблеми та її актуальність. Щоденно у нашому
житті відбувається безліч подій: ми спілкуємось, навчаємось, працюємо,
відпочиваємо, сваримось і миримось. Усе, що відбувається навколо попадає під
нашу емоційну оцінку. Часто людям важко вчасно зрозуміти й стримати свої
емоції, що призводить до непорозумінь та конфліктів. Емоційна саморегуляція
допомагає ефективно співіснувати в навколишньому середовищі. Саме тому емоційна
саморегуляція, будучи однією з основних психологічних проблем, не втрачає своєї
важливості для вивчення різних вікових груп.
Актуальність дослідження легко простежується,
коли мова йде про поняття «емоційної саморегуляції», адже до сьогодні не існує
єдино прийнятого визначення, яке б повністю охоплювало всі необхідні аспекти
поняття. Наразі відсутня належна теоретична база знань, яка дала б чітке
розуміння особливостей саморегуляції юнаків та юнок. Тому виникає необхідність
розширення знань з відповідної проблеми.
Мета: теоретично дослідити
феномен емоційної саморегуляції.
Виклад
основного матеріалу. Дослідженням
емоційної саморегуляції особистості займались багато науковців: В. Бодров,
Л. Бурлачук, В. Зарицька, О. Конопкін, А. Кузьміна,
В. Морсанова, Н. Наумчик, І. Станкевич, О. Фальова, Л. Чуніхіна, Л. Яновська та інші.
Виходячи з аналізу сучасних наукових
напрацювань, можна дійти висновку про наявність кількох видів саморегуляції,
зокрема, соціальної, психологічної, емоційної, вольової, особистісної та
мотиваційної. За визначенням А. Бандури саморегуляція – це процес в основі
якого лежить розумова дія осбистості, яка дозволяє оцінити інформацію й
відповідно до неї відкорегувати поведінку [1].
Зважаючи на обрану тему дослідження наш
науковий інтерес звернений до проблеми емоційної саморегуляції. Наразі не існує
єдино прийнятого визначення основної дефініції дослідження. Думки авторів
поділились на кілька напрямків: за одним із них емоційна саморегуляція виступає
окремим елементом аналізу психічного світу; за другим – тісно вплетена в
структуру емоційного інтелекту; натомість представники третього напрямку
говорять про поняття «управління емоціями», яке включає управління власними
емоціями та емоціями інших людей.
У визначенні Л. Чуніхіної
простежується думка про те, що емоційна саморегуляція значною мірою залежить
від бажання людини регулювати свій афективний стан при цьому вказана здатність
не є генетично закладеною й розвивається у онтогенезі [7].
С. Головін наголошує на
цілеспрямованості зміни роботи різних процесів задля самоконтролю.
А. Кузьміна у свою чергу визначає емоційну саморегуляцію, як основну умову
продуктивної професійної діяльності працівника.
М. Боришевський відзначав важливу
роль самооцінки та «Я-образу» у процесі саморегуляції емоцій. За його словами
саморегуляція можлива коли людина адекватно розуміє ситуацію та вміє виходити
за її межі [2].
Саморегуляція характеризується також як
забезпечення особистісної активності індивіда, яка передбачає прояв
наполегливості, цілеспрямованості, ініціативності у вчинках та діях;
саморегуляція – це «процес, спрямований на корекцію або зміну дій у
відповідності із завданнями суб’єкта і умовами, в яких він діє» [6].
Слід зазначити, що багато вчених виділяє
саморегуляцію як важливу структурну складову емоційного інтелекту людини,
зокрема: Г. Гарскова, Д. Гоулман, Д. Люсін, Дж. Мейєр,
Е. Носенко, П. Селовей та ін. Відомий
дослідник емоційного інтелекту Д. Люсін, визначає
емоційний інтелект як «здібності до розуміння своїх і чужих емоцій та
управління ними» [5, с. 33].
Наукові переконання І. Андрєєвої схиляються до того, аби визначати емоційний інтелект як «сукупність інтелектуальних
здібностей до розуміння емоцій та управління ними, а також знань, умінь і
навичок, операцій та стратегій інтелектуальної діяльності, пов’язаних з
обробкою і перетворенням емоційної інформації» [4].
Подібної точки зору дотримується і Г. Гарскова, яка трактує емоційний інтелект як «здатність
розуміти ставлення особистості репрезентовані в емоції та керувати емоційною сферою
на основі інтелектуального аналізу та синтезу» [3, 26].
О. Капітоненко зазначає,
що в системі емоційної регуляції приховані три основні компоненти –
когнітивний, експресивний, організаційно-контролюючий.
Багатозначність терміну «саморегуляція»
обумовлена багаторівневою побудовою та численністю аспектів вивчення, вказівкою
на активність людини та її здатність здійснювати усвідомлені «довільні» дії.
Незважаючи на множинність визначень
поняття «емоційної саморегуляції», ми приймаємо вважати, що емоційна
саморегуляція – це внутрішній процес управління людиною своїми емоціями на
основі сукупності розумових дій. Таким чином людина з високим рівнем емоційної
саморегуляції відзначається вмінням контролювати свої емоції та ефективно
вибирати стратегію поведінки з оточуючим світом.
Висновки.
Отже,
емоційна саморегуляція полягає в системі розумових дій, спрямованих або на активізацію
емоційних процесів, або на їх гальмування та стабілізацію. Відповідні дії
саморегуляції мають бути спрямовані на зменшення емоційних переживань, формування
душевного комфорту та емоційної стабільності. Прийоми саморегулювання емоційним
станом стануть у нагоді при бажанні особистості керувати своїм настроєм та впливати
на нього.
Список
використаних джерел:
1. Бандура А. Теория социального
научения. СПб. Евразия, 2000.320 с.
2. Боришевский М. Й. Развитие
саморегуляции поведения школьников: дис. психол. наук. Киев,1992.324 с.
3.Гарскова Г. Г.
Введение понятия «эмоциональный интеллект» в психологическую теорию СПб, 1999.
4.Зарицька В.В. Теоретико-методологічні
основи розвитку емоційного інтелекту у контексті професійної підготовки.
Запоріжжя, 2010. 304 с.
5. Люсин Д. В.
Современные представления об эмоциональном интеллекте / Под ред. Д. В. Люсина,
Д. В. Ушакова. Москва, 2004. 29-36 с.
6.Чудина
Е.А. Эмоциональная зрелость личности: определение понятия и выделение
критериев. Личность и проблемы развития : сборник работ молодых ученых. Москва,2003.
8 Чунихина Л.В. Формирование способности
к эмоциональной саморегуляции у будущих практических психологов в процессе
профессиональной подготовки. Практична психологія та соціальна робота, 2004. №
5. С. 27-29.
